Ольга -фото

Главная | Регистрация | Вход
Четверг, 24-Января-2019, 11:06
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 231
Главная » 2008 » Март » 28 » Історія с. Жеребкове (32-70-тті роки)
Історія с. Жеребкове (32-70-тті роки)
19:26

В 1932-1933 роках Україну охопив голод. Жителі села пережили його без великих втрат.

Представник і оповідач з нашого села, який надав нам інформацію про голод – Олійник Григорій, 1926 року народження.

«Життя в той час було нестерпне, люди вмирали, як мухи. Наша сім'я
нічим не відрізнялася від інших, нас щодня мучив голод, їли траву, макуху,
жолуді – все те, що було в природі. Люди йшли з усіх сіл до села Жеребкове:
із Точилове, Заплаз, Балти, Перельотів, щоб хоч знайти трохи харчів, які знаходилися на залізничній станції у вигляді кагатів кукурудзи. Але біля цих куп
стояли дружинники, які відгонили людей.

Заробити хліб було не легко, щоб заробити 400 грамів хліба, треба було
вивезти підводу мертвих людей. Мої батьки йшли з базару і бачили, як жінка
покинула зовсім малу дитину. Мої батьки, не дивлячись на голод, забрали до
себе цю дитину.

Згадую ще такий випадок. Я йшов по воду, а біля криниці стояв військовий
кухар, який запитав мене: «Хочеш їсти, хлопче?» Я, звісно відповів: « Так».
Солдат дав повне відро супу і я на радощах побіг додому і нагодував усю
сім'ю. Отже, життя було нестерпним, але люди не були озлоблені. Голодні
люди сідали на вантажні потяги і їхали на Донбас, бо там була, хоч якась робота
Але це не дуже допомагало, бо по всій Україні був повальний голод і вмирали тисячі людей. На вулицях лежали трупи дітей, жінок, чоловіків.

Комсомольці та комуністи ходили по хатах і забирали все їстівне. Це була
так звана «залізна мітла». Могли приїхати вночі і забрати все: корову, козу,
курей. У нас забрали навіть варену курку з казана. Люди залишали свої
домівки і від'їжджали, в будинках залишались коти і собаки, які вили, скавчали від голоду і суму за господарями.

     Спогадами про страшні роки голодомору поділилась жителька села Жеребкове Шаповаленко Тетяна ( 84 роки). «Я хоч і була малою, але пам'ятаю той страшний рік. « Залізна мітла», як їх називав народ, забирала у людей все.
У нас по сусідству жила комсомолка, яка знала, що матір наша заховала два відра кукурудзи у припічок і замастила цей припічок глиною. Вона сказали про це комуністам, ті прийшли і забрали всю кукурудзу і навіть п'ять штук яєць,
які мати залишила для хворої дитини. Дуже було образливо, буквально до сліз, що останні продукти вигрібали. Свої, не вороги, залишаючи людей вмирати від голоду».

Мирне життя села було порушене гітлерівською Німеччиною.

Село було захоплене  німецько-румунськими військами о 10-й годині ранку 5 серпня 1941 року. Боїв за село не було. В цей час запекла боротьба велась за м. Балту. За свідченням очевидців в роки війни в селі загинули від рук загарбників:

1.Гуревич Тимофій Васильович 1902 р. н., вбитий за допомогу пораненому червоноармійцю.

2.Сербінюк Марія  1879 р. н., вбита за те що її три сини знаходились в Червоній Армії.

3Оводюк Катерина Харитонівна 1901 р. н. – розстріляна.

4.Ярошевська Палагея  1906 р. н. – вбита при оточенні будинку, де знаходились радянські розвідники.

5. Беззубенко Павло Іванович 1910 р. н.

6. Гайдай Никифор Васильович 1902 р. н.

7. Бравченко Фома Семенович.

8. Чимпир Гидаль Шмильович 1931 р. н.

9. Коломійчук Ілля 1887 р. н., – вбитий снарядом під час звільнення села.

10. Коломійчук Микола 10- років, вбитий снарядом.

11. Ліпський Володимир Васильович 1927 р. н.

В період окупації жителі села були свідками сумних подій. Через село по дорозі до м. Балти зганяли єврейське населення в гетто.

Багато односельців приймали участь в боротьбі з німецькими загарбниками. Біля залізничного вокзалу встановлено пам’ятник загиблим односельчанам.

О 4 годині дня в п’ятницю 30 березня 1944 року, в результаті запеклих боїв, село було звільнене від загарбників.

Ось свідчення очевидців.

Таке пекло згадує Дмитро Григорович Дрига, учасник цього бою, 1926 року народження, який залишився живий: «Наприкінці березня 1944 року 111 стрілецької Олександрійської Червонопрапорної дивізії зосередилися на річці Кодима в районі села Перельоти. 27 березня 1944 року надійшов наказ: перерізати залізницю Харків – Одеса на перегоні Жеребкове – Балта.

Військові підрозділи висунулись у ліс за кілька сот метрів від залізниці. Вислана напередодні розвідка не повернулася. На залізниці було безлюдно. Вирішено було перекрити рух. Грузнучи по коліна в замерзлому чорноземі, бійці вийшли на чисте поле. Коли подолали майже половину відстані, з залізничних будок вдарили кулемети і міномети. Виявляється, вздовж залізниці зайняла оборону рота гітлерівців. Ми залягли. У цьому місиві неможливо було окопатися, та й лопат було обмаль. Поле рівненьке, мов стадіон, із насипу, а тим наче, з горищ залізничних будок ми були, як на долоні. Німці відкривали шалений вогонь по кожному, хто ворушився. Лежати було безглуздо. Ми піднялися в атаку. Десятки зо два сміливців прорвалися через водостічну трубу під насипом на протилежний бік залізниці, у тил ворога. Там зав'язався рукопашний бій, їм вдалося підірвати колію. Але в цей час підійшов німецький бронепоїзд. По ньому кілька разів вистрілила гармата, що звідкись з'явилася на узліссі, та ніякої шкоди йому не заподіяла. Ми знову залягли, притиснуті до багнюки кинджальним вогнем бронепоїзда. Багнетами його не візьмеш, а в нас

навіть гранати закінчилися.

Не знаю, хто мене витяг з поля бою, але отямився я в госпіталі без ребер з лівого боку, а мати отримала на мене похоронку. На певне, мої документи залишились у тій тілогрійці, якою я вкрив помираючого бійця…»

Дмитро Григорович ще кілька разів відвідував наше рідне село, поле бою, рішенням сільради йому присвоєно звання Почесного громадянина села, нагороджено цінними подарунками.

Понад 120 воїнів, що загинули в не рівній сутичці з бронепоїздом, були поховані на місці бою у восьми братських могилах. 8 травня 1967 року їхні останки були перепоховані у спеціально посадженому сквері між Струтинкою та Червоним Хутором,

поруч з автострадою Одеса – Вінниця. Була рання весна. Техніка колгоспу ім. Ілліча нагорнула пагорб, а командування військової частини доручила майстрам виготовити 10 – метрову копію багнета та залити бетоном фундамент. Відкриття обеліска відбулося 10 квітня 1974 року.

За період окупації в жителів села було забрано 670 коней, 1000 голів великої худоби, 1235 овець , 837 свиней і багато птиці, знищено 25 будинків, головні корпуси дослідної станції.

Після звільнення села населення почало відбудовувати народне господарство. В селі почали працювати 5 колгоспів: ім. Будьонного, ім. Кагановича, ім. Кірова, ім.  Петровського і колгосп «Більшовик». Відновила свою роботу і дослідна станція.

В 1945 році вона розпочала повоєнні досліди.

В 1960 році починається телефонізація і радіофікація села. З’являється багато нових будівель: магазини, лазні, нові будинки односельців.

На початку 70-х років минулого століття відбулось перезахоронення останків загиблих воїнів. Над братською могилою захисників села встановлюється пам'ятник.

16.02.1958 року рішенням Жеребківської сільради прийнято постанову про встановлення назв вулиць і нумерацію будинків.

В 1967 році до села приєднано село Осипівку (Лукашево).

В 1968 році на території села знаходяться:

ü     Залізнична станція;

ü     Дослідна станція;

ü     Хлібоприймальне підприємство;

ü     Бурякопункт;

ü     Нафтобаза;

ü     Паливний склад;

ü     Військова частина;

ü     Дві середні школи;

ü     Будинок культури;

ü     магазини;

ü     Лікарня та амбулаторія;

ü     Пошта;

На території села проживає 3356 жителів.

 
Просмотров: 1261 | Добавил: olga-foto | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 2
2 maestro  
Судя по фотографии школы село сейчас переживает не лучшие времена.

1 Юлиан  
Я старый солдат, и не знаю слов любви...Так что просто скажу спасибо! smile

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Календарь новостей
«  Март 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2019 | Создать бесплатный сайт с uCoz