В зв’язку з відміною кріпосного права і великою численністю населення в селі назріває необхідність створити навчальний заклад. В «Херсонських єпархіальних відомостях» згадується, що в 1862 році при Іоано-Богословській церкві священиком Іоаном Гопановичем була відкрита в громадському будинку церковно-народна школа, яку відвідувало 8 хлопчиків. В «Збірнику херсонського земства» за 1876 рік вже згадується Жеребківська школа, яка відкрита з 1869 року, яку з 1870 року відвідувало 15 хлопчиків.
Вона була заснована на гроші поміщика. В 1874 році в школі навчається 23 учня. Земство почало платити учителеві платню і школа перейшла в юрисдикцію земства. В 1874 році школа перейменовується в земське початкове училище , в якому в1887 році навчається 26 учнів , в 1896 році-59. В 1914 році Жеребківське училище обслуговує вже 6 сусідніх сіл.
На початку 30-х років по всій країні пройшла хвиля атеїзму. В 1932 році закривається церква, яка проіснувала 116 років. До грудня 1934 року на місці церкви з її каменю була збудована нова школа. Багато років свого життя віддав дітям і школі Михайло Романович Добровольський.
Учителю мій, наставнику добрий,
Прийми наш сердечний уклін до землі.
За труд твій величний, за ночі безсонні,
За любляче серце спасибі тобі.
Вчитель - це совість народу, його віра, любов і надія. Педагогові людство доручає найдорожче - дітей, своє майбутнє. Скільки ж педагогічної мудрості, фахової майстерності, психологічної спостережливості мають вчителі, щоб формувати в дитини найкращі риси!
Заходжу в клас і серце б'ється часто,
Я віддаюся праці залюбки.
Моє важке, моє тривожне щастя –
Учительське, найбільше з щасть людських. Наші односельці добре пам'ятають Добровольського Миколу Романовича, в якого завжди доброта світилася в очах, відбивалася в манері подавати урок,
говорити, триматися, спілкуватися.
Він відзначався високим рівнем фахової підготовки, глибиною педагогічних знань, всебічною ерудицією.
Повернемось до 1904 року коли Добровольський Микола Романович розпочав свою трудову діяльність в Жеребківській школі № 1, коли цей навчальний заклад був тільки початковим, прийшов вчити грамоти всіх, хто цього бажав, якщо й люди не розуміли значення освіти в їхньому майбутньому житті, то він переконував, «відкривав очі», вів у той загадковий світ знань. Про це із вдячністю згадує Поліна Макарівна Волинська - жителька села Жеребкове, вона згадує про той час, коли вона була маленькою, неграмотною, « незрячою» дитиною.
Він був всебічно обдарованою людиною, навчав дітей не тільки грамоті, а й токарній і столярній справі.
Мав гарні хореографічні навики, мав гарний голос, організував у нашій школі хор, театральний гурток.
А з 1905 року до 1910 організував лікбез, який з великим задоволенням відвідувало багато дорослих людей. Нам відомо, що після революції 1917 року сільська школа стає семирічкою.
В 1932 - 1937 pp. в селі будується нове приміщення школи і школа стає середньою. За період навчання Микола Романович звертав увагу на патріотичні напрями змісту виховання: моральний, національний, сімейний, особистий. Виходячи з цього, він чітко окреслив для себе нову філософію виховання, що стверджує погляд на дитину як найвищу цінність суспільства, як суб'єкт сучасного історичного розвитку, творця свого життя.
Організував взаємодію між учнями, яка б мала максимальний виховний потенціал, прилучила б вихованців до культури, національних та загальнолюдських гуманістичних цінностей. Навчав учнів бачити Людину, її працю, її соціальні зв'язки, її почуття, цінності своєї індивідуальності, як автономного і неповторного мікросвіту.
Недарма до 1939 року Микола Романович був директором школи. Його працю помітили і високо оцінили. Адже недаремно є таке прислів'я «Дерево цінують по плодах, а людину - по ділах».
В 1904 р. Миколі Романовичу, одному з перших на Україні, було присвоєно звання «Заслужений учитель України».
Розроблена ним технологія виховання духовної культури особистості є прикладом новаторського підходу до розв'язання найактуальнішої проблеми сьогодення - формування національної еліти.
Пропрацювавши 52 р. вчителем, Микола Романович переїхав до дочки в місто Одесу в 1966 році. За довгі роки своєї роботи в школі ця людина виховала і навчила грамоти не одне покоління жеребчан.
Минають літа, вишневим та каштановим цвітом осипаються восени, багато чого зникає в глибинах пам'яті, але не зникне вдячність до вчителя.
В роки Великої Вітчизняної війни, в важкий для нашого народу час, вчителі школи захищали Батьківщину. Серед них Білоус Т. – старша піонервожата, Гаузенберг Д.Я. – директор, Кошкін О.А. учитель рос. мови, Маслов А.Я. – учитель фізики, Руденко Г. П. – учитель креслення, Маслова Є. Я. – учитель географії та інші.
Під час окупації німці перетворили школу на казарму, а на першому поверсі влаштували стайню для коней. Втікаючи, фашисти залишили після себе вибиті шибки, поламані двері, потрощену підлогу. Доки батьки замуровували вікна цеглою, дітям довелося навчатися у приміщенні аптеки.
В повоєнні роки з 1950 по 1955 рік директором школи був Гаузенберг Давид Якович – талановитий керівник, мудрий педагог. Очолювана ним шкільна самодіяльність була відома як в районі так і в області.
|
